«Мамо, не плач…»

Цвіт нації наш гине у боях
Серед безлюдних та зруйнованих будівель.
Над ними майоріє рідний стяг, 
Цей символ вічності, незламності країни.

Вони стоять і захищають до кінця
Те, що з дитинства в серці проростає:
Любов до матері з любов’ю до життя.
Своїх героїв Україна пам’ятає!

Такими словами сьогодні, 13 жовтня 2015 року, ми сумуємо та вшановуємо пам’ять випускника ЗОШ №5, воїна АТО, героя нашої школи, міста, країни - Дмитра Володимировича Головіна. На честь героїв сьогодні у всьому місті відбуваються відкриття меморіальних дощок, які не обминули і нашу школу.
 Загальношкільну лінійку розпочала скорботними словами  директор школи Ірина Ростиславівна Костюк, після чого слово надали міському голові Петрові Даниловичу Саганюку. Після короткої промови мер міста та учні школи поклали квіти та лампадки пам’яті до меморіальної дошки, під якою уже вишикувались у почесній варті п’ятеро бійців.

До вшановування героя також долучились старшокласники, зокрема Ірина Гонтарук, учениця 8-Б класу хоча й не словами, а прекрасною піснею «Мати» виразила свої співчуття родині загиблого.

До мікрофона запросили маму Дмитра Головіна - Ганну Романівну, котра ось уже котрий рік працює у школі медичною сестрою. Зі сльозами на очах, глибоким, проникливим голосом Ганна Романівна дякувала всім присутнім, що зібрались на відкритті меморіальної дошки її сина... Набравшись сміливості, вона змогла розповісти нам жорстоку історію про смерть свого сина: «Це було 31 січня під містом Попасна, наші хлопці оборонялися від нападу сепаратистів. Було втрачено немало боєприпасів та підбито «малыша» - так воїни ласкаво називали свій танк... Відсіч, на щастя,  минулася без втрат, але це тільки сьогодні. 1 січня, о 5 ранку сепаратисти продовжили наступ. Наші воїни, зокрема і Діма, боронились, як могли, допоки не закінчились патрони.... Декілька чоловіків, одягнених у російське обмундирування, оточили останній сховок зі словами: «Выходи, танкист!». Сепаратисти не знали, що танкістів було двоє... Дмитро наказав іншому, щоб той тихо сидів, а сам вийшов з надією, що вони теж люди. Але виявилось не так. Незважаючи на слова Дмитра про те, що у нього є малі діти, мама, родина, один із сепаратистів наказав лягти  йому на землю, після чого  танкіста безжально розстріляли. У цих людей не було серця. Не спрацювало й неписане правило: «Лежачого не б’ють»... Вороги подумали, що він був сам, і у сховку більше нікого нема. Зробивши свою чорну справу, вони пішли геть... Виходить, ціною своєї смерті Діма врятував життя іншій людині - 19-річному юнакові», - завершує свою зворушливу оповідь Ганна Романівна.
Учениця 9-Б класу Аліна Шпаковська із вишиванкою на грудях та гордістю в душі продекламувала вірш «Героїв не треба жаліти»,  цим самим підбадьорила і маму загиблого Дмитра, і всіх присутніх.

Наступним до слова запросили товариша героя та учасника АТО, Романа Юрійовича Мартинюка. Свого часу Почесний громадянин нашого міста працював учителем інформатики у нашій школі, а у нелегкі для України часи Роман Юрійович спершу став волонтером, а згодом пішов добровольцем у зону АТО. Усім запам’ятався його короткий, однак несподіваний заклик: «Зло не можна побороти злом, а смерть – новими смертями, тому я закликаю вас перемагати своїх суперників у змаганнях, турнірах, олімпіадах, але тільки мирним шляхом!»

Неодмінним учасником відкриття був настоятель храму Святого Володимира отець Юрій, який освятив меморіальну дошку.

Завершилась же урочиста, проте скорботна лінійка пам’яті гімном України у виконанні військового духового оркестру, підхопленим голосами усіх присутніх. Пролунали залпи прощального салюту, а в серцях присутніх навіть по завершенні усе ще звучали зворушливі слова, які міг би сказати загиблий герой:

…Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну -

Вона, як і ти, була в мене одна!

Вадим Міхалець, учень 9-А класу

ЗОШ №5 ім.А.Кореневського